Туристичні маршрути

Туристичних маршрутів українськими Карпатами можна придумати безліч. Адже гірські хребти Карпат простяглися веле­тенською дугою у вигляді підкови через усю Євразію на 1500 км – від Атлантично­го до Тихого океану, – одним кінцем опираючись на Дунай у Словаччині, а другим – на Дунай на кордоні між Сер­бією і Румунією. Вони також проходять через Чехію, Польщу, Україну, Угорщину. Загальна площа Карпатської гірської країни – 188 тис. км2 – тільки втричі менша від площі Української держави. Опуклою стороною підкова гір обернена на північний схід до Східно-Європейської рівнини. Основними її складовими є Західні Карпати, Східні Карпати, Південні Карпати, Західні Румунські гори, Тран­сільванське плато. «Українськими Карпа­тами» називають тільки частину серед­ньовисотних Східних Карпат, які простягайся від міста Новий Сян у Польщі майже до Бухареста у Румунії. Хребти Українських Карпат тягнуться з північного заходу на південний схід май­же на 270 км від витоків правих приток Сяну (права притока Вісли) та лівих при­ток Дністра до верхньої течїї річки Сучави, що впадає на території Румунії у Сірет – ліву притоку Дунаю. На підставі подібності форм поверхні, спільності історії та умов розвитку у межах Українських Карпат прийнято ви­діляти сім великих геолого-географічних областей: 1) Передкарпатську передгірну височину; 2) Зовнішні Карпати; 3) Вододільно-Верховинські Карпати; 4) Полонинсько-Чорногірські Карпати; 5)Мармароський кристалічний масив; 6) Вулканічно-Верхньотисенські Карпати (Закарпатське низькогір'я); 7) Закарпат­ську рівнину. Найвищими серед них є Полонинсько-Чорногірські Карпати, ма­сиви яких знаходяться на висоті 1800-2000 м. Тут є найвища гора Українських Карпат і України в цілому – Говерла (2061 м).

Карпатський головний вододіл розділяє гірську систему на два великі макросхили. Річки північно-східного макросхилу, який охоплює території Львівської, Івано-Франківської та Чернівецької областей, належать до систем Вісли, Дністра і Дунаю (його великих приток Пруту і Сірету). Річ­ки південно-західного макросхилу Україн­ських Карпат (Закарпатська область) теж несуть свої води у Дунай, але тільки через систему Тиси. Витоки і притоки цих вели­ких рік у горах течуть впоперек хребтів. Притоки нижчого порядку мають долини, витягнуті вздовж гірських хребтів. Карпати – це один з наймальовничіших куточків України. Щорічно вони манять тисячі туристів з різних регіонів держави і з сусідніх країн. Вони ідуть сюди, щоб оглядати мальовничі краєвиди, вдихати цілюще гірське повітря, пити мінеральну і звичайну воду із чистих джерел та потоків. Також вони прагнуть наблизитись до пер­возданної природи, перевірити себе на витривалість на стрімких схилах, у хвилини негоди, підкорити нові вершини, відчути руку справжнього друга у час випробу­вань. І, звичайно, для багатьох є надзви­чайно милою мелодійна українська пісня у дружнім колі біля ватри, що лунає під шатром засипаного зорями неба. Серед мандрівників, які торують шлях карпатськими стежками, – люди різного віку, виду занять, фаху. Оскільки найчастіше метою пішохідного походу Карпатами є вихід на певну верши­ну чи гірський масив, то важливо передусім обрати найзручніший під'їзд транспортом до початкової та кінцевої точок сходження. При цьому слід враховувати, з однієї сторони, щоб початок туристичного маршруту був якнайближче до мети, передбачав наймен­ше підняття по вертикалі, з нього починалася надійна дорога чи стежка. З іншої сторо­ни, варто брати до уваги, що маршрут виходу на вершину має бути також пізнавальним, тобто простягатися вздовж інших цікавих об'єктів (озер, водоспадів, галявин чи полонин, з яких відкриваються прекрас­ні краєвиди).

У більшості випадків вихід на пішохідну ділянку туристичного маршруту знаходиться на авто­трасі, чи залізничній станції в одному з населених пунктів, тобто розрахований на під'їзд громадським транспортом. Однак, якщо до початку виходу досить далеко (4 км і більше), а до нього веде проїжджа ґрунтова дорога, яка не становить суттєво­го пізнавального інтересу, то тоді краще скористатися спеціально замовленим ав­тотранспортом. Це зекономить сили і час. Те саме стосується і виїзду з кінцевої точки пішохідного маршруту. Існує здебільшого два можливі варіанти маршруту з точки виходу. Перший – це похід дорогою, що проходить вздовж до­лини річки і поступово піднімається на вододіл у його найнижчому місці (перева­лі). Другий варіант передбачає підняття на гребінь гірського хребта з точки виходу. Перевага першого варіанту у тому, що ви­сота набирається плавно, без зайвих спус­ків вниз, вздовж дороги можна поновити запас води. Негативним є те, що часто на шляху потрібно долати річки (інколи вбрід), ділянки з болотом, а також не завж­ди можна оглянути інші цікаві об'єкти. Переваги другого варіанту в тому, що до­рога простягається здебільшого сухою стежкою та на відкритих ділянках можна милуватися краєвидами. Однак, йдучи во­додільною частиною відрога, часто дово­диться підніматися на заліснену вершину, а тоді знову втрачати висоту, можливі проблеми з поповненням запасів води. Маршрут найкраще планувати добре второваною і позначеною на карті доро­гою чи стежкою. Однак, на жаль, не всі шляхи відображені на нових картах, а з іншої сторони – не всі, відображені на карті, сьогодні реально існують. Зокрема, не завжди відтворені мисливські стежки, т. зв. райштоки, прокладені на узбіччях гір і хребтів. Переважно вони тягнуться горизонтально, або у вигляді серпантину, на висоті декількох сотень метрів нижче від верхньої межі лісу. Ці досить надійні стежки варто максимально використову­вати, наскільки дозволяє напрям запла­нованого маршруту. Зручними для виходу на полонину є т. зв. плаї, тобто стежки, які призначені для людей, перегону худо­би, транспортування сіна, молокопродуктів кінним транспортом. Вони з'єднують населені пункти з полонинами та полонини між собою. Хоча стан і якість плаїв часто дуже погані, проте завжди вони виводять до мети найкоротшою і найзручнішою дорогою. Особливо важливо рухатись второваною стежкою – Карпатськими хребтами пів­нічно-східного макросхилу гірської сис­теми, де ростуть хвойні ліси, які долати навпростець дуже важко. Найнебезпечніше, якщо втратити стежку на схилі, по­критому гірською сосною (жерепом). Продиратися заростями жерепу, особли­во уверх – це одне з найгіршого, що може трапитися з вами в Українських Карпатах. Значно простіше пересуватися бездо­ріжжям через буковий ліс південно-західного макросхилу, а також трав'я­нистими зарослями гірських схилів чи кам'янистими розсипами без густих зарослей гірської низькорослої сосни. Якщо маршрут багатоденний, з підкорен­ням багатьох вершин, то важливо прокладати його так, щоб якнайменше втрачати висоту внаслідок переходів через долини річок. Адже найскладнішими під час тако­го походу є саме затяжні і стрімкі підйоми на хребет. Маршрут лінією хребта у Карпа­тах вже є не таким складним. До того ж, у більшості випадків, він цікавий завдяки можливості милуватись навколишніми краєвидами, зручний для орієнтування у добру погоду. Однак, насамперед це стосується хребтів, що піднімаються вище від межі лісу або є добре освоєними тварин­никами. Проблематично рухатися низькогірними, зарослими лісом хребтами Бес­кидів чи вулканічних Карпат. Тут важко орієнтуватися за напрямом простягання гірських гребенів, відслідковувати лінію основного вододілу, а тому треба бути особливо уважним, звіряючи постійно маршрут з картою, компасом чи додатко­вими орієнтирами (наприклад, стовпчика­ми давнього польсько-чехословацького кордону у Вододільно-Верховинських Кар­патах). Дуже зручно, якщо маршрут су­проводжується новим туристським маркуванням (смугами фарби на стовбу­рах чи стрілками). Реальний час для походу визначається характером запланованого маршруту, станом стежок та доріг, складом учасни­ків групи (їх віком та фізичною підготов­кою), порою року, погодою. Розрахувати цей час можна тільки орієнтовно, ви­ходячи із середньої швидкості руху, яка дорівнює для рівнинної частини траси 4-5 км/год, для підйомів – 1-2 км/год, для спусків – 2-4 км/год. Чим стрімкі­ший схил і гірший стан шляху, тим мен­ша швидкість руху.

Беручи до уваги швидкість руху, а також необхідність часу на відпочинок, припус­каємо, що за 4-5 годин група може пройти 10-16 км. З власного досвіду вважаємо, що виходити варто рано, тобто о 8-й годи­ні за київським часом, а то й раніше. Тоді приблизно о 12-13 годині можна робити великий привал на обід. Перевага такого графіка полягає в тому, що зранку у Кар­патах небо буває частіше чистим, а тому краще у цю пору вже вийти з табору на надійну дорогу чи стежку, що ведуть у по­трібному напрямку. По-друге, часто літом у полудень на полонині жарко, прямі про­мені сонця можуть спричинити опіки шкіри, а тому цей час можна перечекати на обідньому привалі. Третя перевага пов'язана із непередбачуваними обстави­нами, що приводять до втрати запланова­ного часу (затяжне уточнення подальшо­го маршруту, перечікування грози тощо). При ранньому виході є можливість для маневру якщо втрачений час перед обі­дом, то можна продовжити перехід до 19-ї години, щоб вийти на місце заплано­ваного привалу. А зазвичай доцільно про­довжувати післяобідній перехід з 14-ї чи 15-ї до 18-ї години, пройшовши сумарно за день 18-24 км.

Наявність наметів робить туристську гру­пу менш залежною від вибору місця ночів­лі. Однак при цьому треба вирішити три питання: вибрати місце, зручне для роз­кладання наметів, знайти воду і деревну рослинність для заготівлі дров. Особли­вою проблемою у багатоденному поході є вода. На картах, на жаль, не завжди позна­чені джерела, а полонини зараз у багатьох місцях покинуті чабанами і розпитати про воду немає у кого. Тому в описах маршру­тів ми вказували на наявність джерел у привершинних частинах хребтів. Щодо наметів, то слід ще врахувати, що у дощову погоду, коли потрібно просушити одяг, варто все ж шукати надійніший дах над головою – будиночки лісників чи тварин­ників на полонинах.

У поході необхідно мати медичну аптечку, відповідний одяг, добре розраховану кіль­кість продуктів харчування, і, звичайно, компас та топографічну карту, а також GPS. Маршрут має бути попередньо добре розроблений, а про його тривалість мають знати родичі чи знайомі Важливим мо­ментом є фізична підготовка членів групи і правильно підібраний туристичний інвентар. Адже в поході важливо не тільки насолоджуватися природою, але й постій­но перебувати в безпеці. Перед тим, як вирушити в похід, необхідно не тільки опрацювати його на картах, але й дізнатися якнайбільше про маршрут, умо­ви місцевості небезпечні ділянки. Слід передбачити також можливі варіанти при­пинення походу і найкоротшого виходу до населених пунктів чи шляхів сполучення. Ретельно розроблений туристичний маршрут – запо­рука успіху.

Якщо група все ж збилися з маршруту, то у більшості випадків найкраще повертатися на те місце, де ситуація була контрольованою. Не варто далі рухатися у невідомому напрямку, якщо є відчуття що обраний курс помилковий. Для прийняття правильного рішення потрібно зосередитися, уважно звіритися картою, не поспішаючи, зорієнтуватися на місцевості. Якщо це зробити не дозволяє погана видимість через туман, то бажано перечекати, коли стануть помітні надійні орієнтири. У літню пору на полонинах подекуди ще можна зустріти чабанів, а у лісі – грибни­ків чи лісорубів. У них можна уточнити маршрут. При цьому слід враховувати ряд важливих моментів, що пов'язані з мен­тальністю і способом життя місцевих мешканців. Перш за все, якщо гуцул, бойко чи закарпа­тець скаже Вам, що до об'єкта близько 10 кілометрів, то насправді ця відстань становить приблизно 15 км. Те ж саме сто­сується часу проходження – гуцульські чи бойківські десять «мінут» можуть вияви­тися півгодинним ходом у доброму темпі. Це пов'язано, очевидно, з тим, що звикнув­ши до своєї місцевості змалку, вони дола­ють гірські кілометри досить швидко. У гірських селах старші жителі дотепер продовжують користуватися часом, який відрізняється від київського на одну або дві години влітку. Тому, узго­джуючи час, потрібно уточнити, який саме мається на увазі. Однак у поході здебільшого найважливіше не відстань і не час, а з'ясування місця, де і куди потрібно повернути. Горянам здається, що ходити місцевістю, відомою їм з дитин­ства, просто і легко. Тому Вам скажуть, наприклад: «Пройдете до розвилки і повер­нете праворуч». Якщо Ви, не задавши більше жодних питань, вирушите у дорогу, то дуже швидко пошкодуєте. Бо з'ясується, що таких розвилок на шляху є декілька і дуже важко встановити, яка з них малася на увазі. Тому, перед тим, як попрощатися із місце­вим мешканцем, задайте такі питання: «чи перед потрібною розвилкою будуть інші?», «чи є у місці повороту якійсь помітні об'єк­ти – орієнтири?», «скільки бічних потоків потрібно перетнути до місця повороту?». Якщо Вам скажуть, що частина маршру­ту «заломлена», то також необхідно уточ­нити, що саме мається на увазі. Адже в одних випадках це означає, що дорога за­валена внаслідок вітру чи бурелому, а в інших – що дорога знищена повністю під час паводку і сьогодні є долиною по­току із стрімкими берегами. Якщо Ви врахуєте ці поради та підказки, то Ваша подорож буде вдалою і захоплюю­чою. Тож мандруйте у гори, обравши один із запропонованих туристичних маршрутів для почат­ківців різної складності та тривалості!