Маршрут Верховино-Вододільним хребтом на гору Пікуй

Ужоцький перевал – г. Великий Верх – г. Пікуй – с. Біласовиця
Загальна протяжність – 33 км. Висота виходу – 852 м. Найвища точка – 1408 м. Тривалість – 2 дні. Складність – середня.

Найвищою вершиною Львівщини, яка входить до складу Верховинсько-Вододільноого хребта Українських Карпат є гора Пікуй, її висота становить 1408 м над рівнем моря. Велична та незвичайна вершина здавна приваблювала численних туристів, тут любив мандрувати Іван Франко. З її хребта не лише розглядали світ, мрійливо задивляючись у безкрає небо, – тут складали легенди, які і до сьогодні не залишають нікого байдужим. За однією з легенд, давним-давно у хатинці на хребті, звідки добре проглядалися навколишні гори, у селі Жденієво жила найчарівніша дівчина в усій околиці – Даяла. Свататися до неї приходили звідусіль, проте вона усім жартуючи відмовляла. Сватався до неї і місцевий юнак Павло, який чудово грав на гуслях (скрипці). Даяла довго не давала йому відповіді, але нарешті пообіцяла вийти за нього заміж, якщо він їй заграє вночі на гуслях. Павло чекав на дівчину всю ніч, але вона не прийшла. Щоб вгамувати образу, хлопець піднявся на вершину гори, де, знесилений, ліг і заснув. Його так і знайшли на вершині через декілька днів. Всі зрозуміли, чому він так вчинив і прокляли Даялу. Потім ніхто не приходив до неї свататися. Даяла постаріла і усамітнилася, почала ворожити. Кажуть, що і зараз щороку вона ходить горами і тужить за прожитими роками і втраченим коханням. З того часу вершину гори Пікуй називають «Гуслями».

Вийти на гору Пікуй можна різними способами. Один з них – з навколишніх сіл, проте, це буде нелегко. Тому, ми пропонуємо здійснити захоплюючу мандрівку легкопрохідним мальовничим хребтом з виходом на Пікуй без затяжних підйомів. Туристичний маршрут розпочнемо з Ужоцького перевалу – місця перших боїв Українських січових стрільців і плавно піднімемось з перевалу у південно-східному напрямку. Спочатку треба якомога швидше знайти бетонний стовпчик, що позначав старий польсько-чехословацький кордон і вздовж усього маршруту орієнтуватись на такі стовпчики. Через 4 кілометри напрям вододілу змінюється на південно-західний. Його лінія тут не так чітко виражена, саме тому стануть у нагоді стовпчики кордону. Ще через 4 км Верховинсько-Вододільний хребет знову отримує типово карпатський вигляд. Схили стають значно стрімкішими та вищими. Ще через 2 кілометра сходимо на безлісу вершину Дрогобицький Камінь ( висота 1186 м). Наступні 9 кілометрів від Дрогобицького Каменя аж до перевалу Руський Путь (1217 м) мандруємо таким же безлісим гребенем хребта, на якому плавно чергуються вершини і сідловини. З обох боків хребта відкриваються прекрасні краєвди полонини Рівної та Стрийсько-Санської верховини. Назва перевалу “Руський Шлях” (Путь) збереглася з давніх часів, коли перевал служив з'єднувальною ланкою між зайнятим уграми Закарпаттям та Київською, а ще пізніше Галицькою Руссю. На перевалі і донині є хрест із написом “Руська путь”. Від перевалу висота хребта збільшується (г. Великий Верх – 1309 м). Далі висота тримається на рівні 1300 м аж до гори Пікуй. Від вершини Великий Верх до Пікуя потрібно пройти ще понад 9 км спочатку у східному напрямку, а потім у південному.

З Пікуя, що має гостру вершину та круті скелясті схили, відкриваються прекрасні краєвиди. На схід серед видніються Тростян, Високий Верх, на південний схід – мальовничий Боржавський хребет, що велично розставив свої найбільші вершини Великий Верх та Стій, на південний захід у формі великого плато виринає з навколишніх просторів гора Полонина Рівна і поруч з нею гора Гостра. На північний захід простягається хребет Буковецька полонина, а за Ужоцьким перевалом на території Польщі ледь видніється гора Тарниця.

З гори сходимо вниз до скель, які нагадують напівзруйновану будову. Потім стежкою спускаємося до зруйнованої старої ферми, що у селі Біласовиця, а звідти до траси. У північно-західній стороні з гори Пікуй можна вийти до села Либохора. Місцеві бойки мають свою “родзинку”: вони добре роблять сир. Його виготовляють тільки тут, а молоко беруть від особливої породи корів з дуже великими рогами. Мешканці цього села досі зрізають роги та грають на них неповторні мелодії. Молоко цих “дуже рогатих” корів використовують для виготовлення дуже солоної бринзи яку так і назвали “їдким” сиром. Їсти його як самостійну страву неможна, проте він чудово смакує на природі із запеченою картоплею.