Маршрут “Чорногорою через Несамовите і Вухатий Камінь”

Ур. Заросляк – оз. Несамовите – г. Бребенескул – г. Вухатий Камінь – с. Дземброня

Загальна протяжність – 33 км. Висота виходу – 1260 м. Найвища точка – 2036 м. Тривалість – 2 дні Складність – середня.

Озеро Несамовите – одне з найвідоміших в українських Карпатах, друге за величиною у Чорногірському масиві. Своїм «овальним оком» спостерігає воно за світом з висоти 1743 метрів, маючи 90 метрів довжини, 50 метрів ширини та 1,5 метра глибини.Озеро розкинулося між вершинами гір Туркул і Ребра у глибокому льодовиковому котловані. Його північним берегом є потужний моренний вал, нагорнутий давнім льодовиком, який у наш час покритий заростями гірської сосни й субальпійськими травами. Поверхневого стоку Несамовите не має, однак нижче від моренного валу бере початок декілька струмків.

Назва озера, напевно, пов’язана з тим, що тут дуже часто впродовж дня змінюється погода. Ви можете потрапити до нього погожої днини, коли пригріває яскраве сонце, а небо вра­жає голубизною над зеленим морем гір. А через декілька хвилин над ним може розбушуватися така буря з дощем, що вже здається, ніби настає кінець світу.

Про озеро складено чи не найбільше легенд. Як стверджує одна з них – озеро Несамовите бездонне і часто в горобину ніч закипає. Коли ж перехожий порушить спокій озера – вкине камінь – його обов'язково дорогою застане негода. Інша легенда стверджує, що в озері живе водяний цар, який при зверненні до нього заклинаннями може по­вернути річ, яка була загублена в будь-якій водоймі Карпат. Ще кажуть, що це озеро було місцем, де зводили рахунки з життям десятки самогубців, які таким чином укладали договір із чортом, для цього навіть ламали взимку на озері кригу. Вважають, що найдзвінкіші у Карпатах трембіти виготовлені з дерева, вимоченого у водах Несамовитого.

Від спортивно-туристичної бази «Заросляк» переходимо мостиком через Прут і досить доброю дорогою у південному напрямку йдемо угору приблизно 1,5 км. Шлях виводить у днище котловини між Брескулом і Пожижевською. Зліва, на середній частині схилу Пожижевської, бачимо корпуси стаціонару Інституту ботаніки АН України та сніголавинної станції Державної гідрометеорологічної служби. Минувши корпуси, спускаємося доброю стежкою у південному напрямку. Далі вона заходить у ліс і веде попід головним хребтом Чорногори, огинаючи гори Данциж і Туркул. На розвилках потрібно триматися правіше, ближче до підніжжя Туркула, і тоді без пригод вийдете у кар, де й знаходиться озеро Несамовите. З кару чарують фантастичними формами, гострими гранями Малі Кізли і Великі Кізли, що нагадують паралельно покладені дві велетенські тригранні призми.

Вийшовши від Несамовитого на гребінь головного хребта, зліва від маршруту розглядаємо східний схил вершини Шпиці. Він відзначається надзвичайною мальовничістю скель, що нагадують споруди готичної архітектури – високі шпилясті виступи з безліччю відростків, з гніздами, балконами, заглибленнями. Деякі скелі відображають обриси тварин, інші – птахів чи людей. Народна фантазія у підзе­меллях цих кам'яних споруд помістила Діда Первовічного, який стереже, щоб не зірвався з ланцюга лютий Гаргон, бо тоді настане кінець гуцульському світові.

Із сідловини після вершини Ребра (2001 м) варто вийти без спорядження на Гутин-Томнатик – 2016 м (на підйом витрачається 10 – 15 хв). З перемички милуємося чудовим озером Бребенескул та навколишніми неповторними краєвидами. Далі почергово підкорюємо Бребенескул(2036 м), Менчул (1998 м), Дземброню (1878 м) і підходимо до вершини 1851 м. Від неї без спорядження менше, ніж за півгодини можна вийти до руїн обсерваторії на Попі Івані. Повернувши у східному напрямку у сідловину, через неї виходимо на схил гори Смотрич. Найвища її вешина має висоту 1898 м. Але у цьому варіанті маршруту ми пропонуємо побувати на вершині, що знаходиться північніше сідловини і має назву Вухатий Камінь (1864 м). Скупчення дивовижних скель на вершині та її північному схилі нагадують казкові фігури. Стежиною зі схилу Вухатого Каменя виходимо на потічок Мунчель, де знаходяться порослі квітами і чагарниками Дзембронські водоспади. Від водоспадів до села Дземброня дорога дуже зручна, з цікавими краєвидами. У гірських лісових хащах Дземброні в минулому водились зубри, які і дали назву селу.